fbpx
Фактчек

Зеленський повернув, як і обіцяв, відповідальність за незаконне збагачення, але ризиків в законі тепер ще більше

Верховна Рада повернула кримінальну відповідальність за незаконне збагачення.  

Володимир Зеленський у відеоблозі 7 листопада заявив : Ми нарешті проголосували цей закон. Але багато фінансових груп та інших партій лобіювали, щоб не голосувати за цей закон.  Ми проголосували й скоро він починає реально діяти, це будуть не тільки посадки, а і повернення грошей в бюджет.

ВЕРДИКТ: Правда з ознаками МАНІПУЛЯЦІЇ

ДОКАЗИ І АРГУМЕНТИ:

 Справді 31 жовтня 259 голосами Верховна Рада підтримала президентський законопроєкт і повернула  відповідальність за незаконне збагачення.  Втім закон досі не підписаний Президентом.

Нагадаємо, що попередню версію статті 368 Кримінального Кодексу про відповідальність за незаконне збагачення 26 лютого 2019 року Конституційний Суд України визнав неконституційною та скасував.

 У законі, що втратив чинність, незаконними вважалися ті активи, “законність набуття яких не підтверджена доказами”.  Тобто обов’язок доказування був покладений на особу, яку підозрюють чи обвинувачують у вчиненні даного злочину. Саме ця норма стала підставою для скасування закону Конституційним Судом, тому що порушує презумпцію невинуватості (ст. 62)  і право особи не свідчити проти себе (ст. 63 Конституції).

У новому законопроєкті ця норма зникла.

Взагалі  мова йде не про повернення чи поновлення старої статті, а внесення іншого складу злочину під старою назвою «незаконне збагачення». Нова стаття злочином визначає набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, активів, вартість яких більше, ніж на шість тисяч п’ятсот неоподатковуваних мінімумів (6,2 млн грн) доходів громадян перевищує її законні доходи. Активи це те, що набувається особою самостійно, іншою особою (фіз. чи юр.) за дорученням,  або  якщо чиновник може розпоряджатися ними як своїми.

Під законними доходами особи слід розуміти доходи, правомірно отримані особою із законних джерел, зокрема визначених пунктами 7 і 8 частини першої статті 46 Закону України “Про запобігання корупції”.

Обов’язок доказування в даному випадку покладено не на обвинуваченого, а на прокурора чи інших уповноважених осіб. Таке формулювання є коректним і не суперечить Конституції в тому контексті, про який йшлося в старій редакції статті.  

Але, натомість, тепер цивільна конфіскація (щодо необґрунтованих  активів від 1 млн грн до 6,2 млн грн)  містить ознаки порушення презумпції невинуватості і права не свідчити проти себе.

Користуючись принципом змагальності сторін цивільного судочинства, законодавець зобов’язав відповідача свідчити проти себе:

“У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов’язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв’язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної частиною другою статті 290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача“.  Тобто суду достатньо визнати (без вироку чи рішення) не сам факт необґрунтованого збагачення, а лише достатню доведеність фактів, які надасть НАБУ чи прокурор і особі вже потрібно доводити свою невинуватість. 

Окрім того закон  обмежує незалежність судді щодо оцінки доказів і навіть винесення рішення. Так, згідно зі ст.89 ЦПК: 

“1.Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

 2. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

3. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).”

Зараз же вносяться зміни, згідно з якими, у справах про визнання необґрунтованими активів суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони.  Тобто суду заборонено встановлювати  факт чи відсутність факту необґрунтованості набуття активів, він змушений буде просто оцінити переконливість доказів сторін. Не обов’язково стає державному обвинуваченню доводити факт незаконного збагачення, просто потрібно, щоб у відповідача доказів виявилося менше.

Окреме занепокоєння викликає можливість цивільної конфіскації майна в іншої фізичної чи юридичної особи, яка набула у власність такі активи “за дорученням особи”. Ні форми такого доручення, ні спосіб доказування його надання законом не розкривається. Не потрібно також доводити і передачу коштів для придбання майна іншою особою. Тобто  під конфіскацію можуть підпадати будь-які родичі чи навіть знайомі, незалежно від того, за чиї кошти ними було придбане майно.  Арештовується, передається в управління АРМА і реалізується це майно з залученням цих осіб як  третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог.

Окремою новелою є знищення банківської таємниці як такої. Раніше доступ до банківських рахунків можна було отримати лише за вмотивованим рішенням суду.  Тепер закон зобов’язує банки надавати  на письмову вимогу ДБР, НАБУ, НАЗК та навіть органів прокуратури відомості щодо рахунків, вкладів, правочинів, операцій за рахунками або без відкриття рахунків  конкретної юридичної особи, фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності або фізичної особи за конкретний проміжок часу із зазначенням контрагентів.

Тобто в ході перевірки можна розкрити рахунки будь-якої третьої особи і за необхідності заблокувати їй рахунки в рамках забезпечення цивільного позову. 

Додайте сюди порушення принципу незворотності дії закону в часі (ст.58 Конституції).  Так, новим законом зазначається, що перебіг позовної давності  починається від дня набуття оспорюваних активів відповідачем,  а позовна давність встановлюється терміном в чотири роки. 

Водночас вносяться зміни в ЦПК, які зобов’язують прокурора подавати позов лише щодо активів, набутих після дня набрання чинності Законом.

Тобто дві норми суперечать одна одній ще й перша прямо суперечить Конституції.

Чому вони були допущені в текст закону, адже закон між читаннями отримав під 300 поправок і активно змінювався комітетом.

З такою кількістю ризиків та ознак неконституційності певних норм цього закону питання  стоїть навіть не в оскарженні, а  в тому коли набереться 59 депутатів для звернення до Конституційного Суду.  Адже в жодної з фракцій немає такої кількості голосів, окрім того певні “опозиційні” фракції  хоч частково, але підтримали цей закон. Наприклад, Петро Порошенко, ще з шістьма колегами по ЄС, проголосували ЗА. В той час як більшість його ж фракції не брала участі або утрималася. 

 

 

Ще по темі:

Tags
Читати статтю
Close