ФактчекФактчек NEWS

Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» – фактчек наративів, на яких будують свою риторику противники закону

Питання мови завжди викликало шквал бурхливих обговорень в Україні. Кінець квітня цього року ознаменувався особливою цікавістю до питання державної мови у зв’язку з прийняттям 25 квітня в другому читанні закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (далі – Закон). Загалом закон був сприйнятий досить позитивно в суспільстві, однак наявні й деякі меседжи, які ставляться на противагу оптимістичним заявам щодо статусу державної мови. Деякі з цих тез, вже набули статусу суспільного наративу і на їх основі противники закону будують свою критику. Спробуємо з’ясувати зваженість аргументів опонентів закону.  

 

МЕСЕДЖ 1: «Закон про мову суперечить Конституції України»

ВЕРДИКТ: НЕПРАВДА

Серед аргументів даної тези є посилання на невідповідність даного закону ч. 1 ст. 9 Конституції України: «Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України». В цій частині, судячи з зауважень Головного юридичного управління від 26.02.2019 року було запропоновано додати до змісту проекту такий пункт: «Застосування державної мови в нормативних актах, діловодстві та документообігу здійснюється з урахуванням міжнародно-правових зобов’язань України». Тож очікується, що в остаточній версії закону, зміст якого поки  що відсутній на офіційному сайті парламенту було враховано дане зауваження.

 

МЕСЕДЖ 2:  «Закон про мову обмежує права національних меншин»

ВЕРДИКТ: МАНІПУЛЯЦІЯ

В частині так званих порушень ст. 9 Конституції України йдеться, зокрема, про ратифіковану Європейську хартію регіональних мов або мов меншин (далі – Хартія), яка 01.01.2006 року набрала чинності на території України. Особлива увага в частині анонсованого «порушення» приділяється освітній сфері.

Відповідно до ст. 8 Хартії, Україна взяла на себе зобов’язання передбачити можливість надання дошкільної, початкової, середньої, професійно-технічної, університетської та іншої вищої освіти відповідними регіональними мовами або мовами меншин.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 21 Закону, особам, які належать до національних меншин України, гарантується право на навчання в комунальних закладах освіти для здобуття дошкільної та початкової освіти, поряд із державною мовою, мовою відповідної національної меншини України. Це право реалізується шляхом створення відповідно до законодавства окремих класів (груп) з навчанням мовою відповідної національної меншини України поряд із державною мовою і не поширюється на класи (групи) з навчанням державною мовою.

Однак, в цій же статті зазначено наступне – якщо йдеться про здобуття освіти для подальшого здійснення професійної діяльності в Україні, то заклади освіти мають обов’язок забезпечити вивчення державної мови та створити належні умови для її вивчення особам, які належать до корінних народів, національних меншин України, іноземцям та особам без громадянства.

Відповідно до ч. 9 ст. 21 Закону, особливості використання мов в окремих видах та на окремих рівнях освіти визначаються спеціальними законами. Тож в даному випадку варто звернутися до чинного й не менш резонансного свого часу Закону України «Про освіту» від 05.09.2017. Наприклад, в прикінцевих та перехідних положеннях до даного закон наявне положення про те, що «особи, які належать до корінних народів, національних меншин України і розпочали здобуття загальної середньої освіти до 1 вересня 2018 року, до 1 вересня 2020 року продовжують здобувати таку освіту відповідно до правил, які існували до набрання чинності цим Законом, з поступовим збільшенням кількості навчальних предметів, що вивчаються українською мовою». Так, даним галузевим законом встановлено перехідний період впровадження української мови у викладання представникам національних меншин. Втім, це не передбачає усунення можливості  навчатися рідною для цих осіб мовою.

Окрім цього, у висновку Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин від 03.10.2018 року наголошувалось, що проект закону «має враховувати неприйнятність будь яких рішень, які можуть спричинити звуження існуючих прав національних меншин, загострення суперечностей у суспільстві на цьому ґрунті та можливе ускладнення міждержавних відносин з іншими країнами». Звичайно, при прийнятті даного Закону враховувались також загальні положення, передбачені Законом України «Про національні меншини в Україні» від 25.06.1992.

 

МЕСЕДЖ 3:  «Особливий статус російської мови порушений»

ВЕРДИКТ: МАНІПУЛЯЦІЯ

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Конституції України, на її території гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Аргументи ті ж самі, що й з приводу попередньої тези, адже російська мова розглядається як одна з мов національних меншин. Втім, виділення в Конституції окремої мови з числа інших наводить на думку про її особливий статус серед інших. Причиною такого виділення є те, що російська мова часто застосовується в приватних сферах життя. Втім, згідно ч. 2 ст. 2 Закону, дія цього Закону не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів. Йдеться виключно про публічні сфери (розділ V Закону) з певними особливостями та перехідними періодами, як, наприклад, у сфері освіти.

 

МЕСЕДЖ 4:  «Кримінальна відповідальність за порушення окремих статей закону»

ВЕРДИКТ: МАНІПУЛЯЦІЯ

Відповідно до ч. 7 ст. 1 Закону, «публічне приниження чи зневажання української мови тягне за собою юридичні наслідки, встановлені законом за публічну наругу над державними символами України, і є підставою для притягнення до юридичної відповідальності, встановленої законом».

Дійсно, в Кримінальному кодексі України наявна стаття щодо наруги над державними символами України (ст. 338 ККУ). Однак, в статті чітко встановлено, що йдеться про наругу над Державним Прапором України, Державним Гербом України або Державним Гімном України або офіційно встановленим або піднятим прапором чи гербом іноземної держави. А отже, доки не буде внесено зміни до цієї статті ККУ, немає підстав говорити про ймовірність притягнення саме до кримінальної відповідальності за публічне приниження чи зневажання української мови.

 

Автор: Ольга Головко

Ще по темі:

Close